Чтобы получить данную работу в формате .docx на свой E-mail - добавьте комментарий внизу страницы.

  • Вид работы:
    Контрольная работа
  • Предмет:
    Менеджмент
  • Язык:
    Украинский, Формат файла: MS Word 14,55 Кб

Інвестиційний менеджмент

"Інвестиційний
менеджмент"

ПЛАН

1. Сукупність
основних локальних цілей системи управління інвестиційними процесами на
підприємстві

2. Процедура
вивчення та оцінки проектних ризиків

3. Задача

Література

1. Сукупність основних локальних
цілей системи управління інвестиційними процесами на підприємстві

На рівні
підприємства управління інвестиційними процесами здійснюється у відповідності з
перспективами розвитку.

В Україні багато
аспектів управління інвестиціями підприємства, що складають основний об’єкт
функціональної системи управління, все ще знаходяться лише в стадії
становлення, зіштовхуючись з об’єктивними економічними труднощами сьогодення,
недосконалістю нормативно-правової бази, недостатнім рівнем підготовки фахівців
до роботи в складних ринкових умовах. Просування країни по шляху ринкових
реформ та подолання кризових економічних тенденцій дозволить повною мірою
застосувати теоретичні результати, накопичений закордонний і вітчизняний досвід
управління інвестиціями на всіх рівнях.

Ефективне
управління інвестиційною діяльністю підприємства забезпечується реалізацією
ряду принципів, основні з яких:

1. Інтегрованість
із загальною системою управління підприємством. Забезпечення ефективності всіх
сфер діяльності підприємства прямо чи побічно пов’язане з вибором напрямків та
форм інвестування, забезпеченням росту ефективності операційної діяльності,
оптимальним фінансуванням інвестиційних проектів, впровадженням досягнень
науково-технологічного прогресу і т. ін. А це потребує органічного поєднання
управління інвестиційною діяльністю з іншими видами діяльності та загальною
системою управління підприємством.

2. Комплексний
та системний характер формування управлінських рішень. При формуванні та
реалізації інвестицій всі управлінські рішення найтіснішим чином взаємозалежні
і справляють прямий (чи непрямий) вплив на кінцеві результати фінансової
діяльності підприємства в цілому. Управління інвестиціями слід розглядати як
комплексну функціональну керуючу систему, що забезпечує розробку взаємозалежних
та взаємодоповнюючих управлінських рішень, кожне з яких робить певний внесок у
загальну результативність діяльності підприємства.

. Динамізм
управління. Це пов’язано з динамікою факторів зовнішнього середовища за умов
трансформації економіки, і в першу чергу, – зі зміною кон’юнктури
інвестиційного, фінансового й товарного ринків. Постійно змінюються в часі і
внутрішні умови функціонування підприємства. Система управління інвестиційною
діяльністю має особливу властивість щодо змін факторів зовнішнього середовища,
потенціалу формування інвестиційних ресурсів, темпів економічного розвитку,
форм організації операційної, інвестиційної та фінансової діяльності,
фінансового стану тощо.

. Варіативність
підходів щодо розробки окремих управлінських рішень. Обгрунтування кожного
управлінського рішення мають враховувати можливі альтернативи. Вибір
управлінських рішень засновується на певній системі критеріїв, яка формується
підприємством самостійно і повинна відповідати вимогам суб’єкта господарювання
у сфері управління інвестиційною діяльністю.



. Орієнтованість та
узгодженість зі стратегічними цілями розвитку підприємства. Управлінські
рішення щодо вибору інвестиційних проектів не повинні протирічити головній меті
діяльності підприємства і відповідати стратегічним напрямкам його розвитку щодо
забезпечення ефективності діяльності підприємства у майбутньому.

6.
Постійність та коригованість із загальною системою управління підприємством.
Реалізація розглянутих принципів потребує їх постійного уточнення, доповнення
та коригування в залежності від впливу факторів внутрішнього та зовнішнього
характеру. Це допоможе оперативно реагувати на зміни та забезпечити ефективну
систему управління інвестиційною діяльністю підприємства. Ефективна система
управління інвестиціями – це основа високих темпів розвитку підприємства,
досягнення необхідних результатів його інвестиційної, операційної та фінансової
діяльності.

Розглядаючи головну
ціль управління інвестиційною діяльністю, слід зазначити, що вона нерозривно
пов’язана з головною метою господарської діяльності підприємства в цілому і
реалізується в єдиному комплексі з нею. Слід відзначити, що з розвитком
інвестиційної теорії змінювалися і підходи економістів до визначення головної
мети інвестиційної діяльності. На основі досліджень виділяються такі три
основних підходи.

Економічна теорія
стверджувала, що головною метою інвестиційної й інших видів господарської
діяльності підприємства є максимізація прибутку. Згідно з теорією А. Сміта,
максимізація прибутку окремих суб’єктів господарювання веде до максимізації
всього суспільного добробуту. Реалізація цієї мети забезпечувалася шляхом
досягнення рівності показників граничного доходу та граничних витрат
підприємства. Згодом це формулювання головної мети господарської (у тому числі
інвестиційної) діяльності підприємства було піддано критиці економістами, і
було доведено, що максимізація прибутку далеко не завжди забезпечує необхідні
темпи економічного розвитку суб’єкта господарювання.

Високий рівень
прибутку підприємства може досягатися при високому рівні інвестиційного ризику,
що генерує загрозу банкрутства, а тому в ринкових умовах максимізація прибутку
може виступати як одна з найважливіших задач інвестиційної діяльності
підприємства чи критерій оцінки ефективності окремих видів його інвестицій.

Теорія стійкого
економічного зростання, яка постійно розвивається, головною метою інвестиційної
діяльності висуває забезпечення фінансової рівноваги підприємства в процесі
його функціонування та розвитку. Реалізація цієї мети забезпечує тривалий
безкризовий розвиток підприємства та поступове розширення обсягу його
господарської діяльності в процесі інвестування. Разом з тим така ціль
інвестиційної діяльності підприємства мінімізуючи рівень інвестиційних ризиків,
пов’язаних із процесом реалізації інвестицій, не дозволяє повною мірою
реалізувати всі резерви зростання рентабельності їхнього використання. Крім
того механізм реалізації цієї мети недостатньо пов’язаний з коливаннями
кон’юнктури інвестиційного, фінансового та товарного ринків, що змінюють умови формування
інвестиційних ресурсів конкретного підприємства за заданих темпів його
економічного розвитку. Таким чином, досягнення
та підтримка фінансової рівноваги підприємства не може розглядатися як головна
мета його інвестиційної діяльності.

Виходячи з
викладеного – основною ціллю системи управління інвестиційними процесами є
забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному та
перспективному періоді.



Головна ціль
інвестиційної діяльності – забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації
інвестиційної стратегії підприємства. У процесі реалізації основної мети
механізм управління інвестиційними процесами має бути спрямований на вирішення
таких найважливіших цілей:

. Забезпечення
високих темпів економічного розвитку підприємства, його конкурентоспроможної за
рахунок ефективної інвестиційної діяльності.

2. Забезпечення
максимальної дохідності (чи прибутковості) або досягнення соціального ефекту
від інвестиційної діяльності підприємства.

. Забезпечення
мінімізації ризиків при впровадженні інвестицій та здійснення інвестиційної
діяльності.

. Забезпечення
оптимальної ліквідності інвестицій та можливостей швидкого реінвестування
капіталу за зміни зовнішніх і внутрішніх умов щодо здійснення інвестиційної
діяльності.

. Забезпечення
достатнього обсягу інвестиційних ресурсів і оптимізація (форма та методи усіх
можливих джерел) та погодженість їх структури з прогнозом.

. Забезпечення
фінансової стійкості та платоспроможності підприємства у процесі інвестиційної
діяльності (прогнози щодо впливу інвестиційної діяльності на рівень своєї
фінансової стійкості та платоспроможності).

. Пошук ефективних
шляхів прискорення реалізації діючої інвестиційної програми підприємства та
інвестиційних проектів.

Усі розглянуті цілі
інвестиційної діяльності взаємозалежні, взаємодоповнюючі і тому їх слід
розглядати у сукупності, з урахуванням особливостей кожного з них.

. Процедура
вивчення та оцінки проектних ризиків

Ризик є невід’ємним
елементом інвестиційної діяльності суб’єкта господарювання. Реалізація
будь-якої інвестиційної програми підприємства пов’язана з достатньо високою
невизначеністю щодо отримання запланованих показників. Будь-який ризик не є
основою для певних дій, але виконує роль обмежувача. Рівень ризику
характеризується розміром імовірності отримання запланованих результатів та
взаємозв’язку відхилень фактичних показників та очікуваних.

Активна
інвестиційна діяльність підприємства неможлива без позичоквого капіталу, а тому
виникає додатковий ризик щодо невизначеності своєї заборгованості перед
кредиторами.

Інноваційні процеси
щодо реалізації інвестиційних проектів спонукають також до появи різних видів
ризиків. Інвестиційна діяльність суб’єкта господарювання – це впровадження
реальних (прямих), фінансових (портфельних) та інноваційних інвестицій. А тому
систематизацію можливих ризиків слід проводити для усіх типів інвестицій та
видів діяльності підприємства (операційна, фінансова, інвестиційна) в Україні.

З точку зору
управління інвестиціями суб’єкта господарювання та необхідності у максимальній
мірі враховувати вплив ризиків на кінцеві результати діяльності підприємства
найбільш підходить класифікація ризиків щодо джерел їх виникнення, а саме
зовнішні та внутрішні ризики.

Аналіз різних точок
зору дає можливість визначитися щодо внутрішніх ризиків підприємства з
урахуванням предмету діяльності, сфери діяльності, організаційно-правової форми
господарювання та галузі. Загальна група можливих внутрішніх ризиків:
організаційний; ресурсний; кредитній, інфляційний; дефляційний; валютний;
ліквідності; податковий; майновий; виробничий; торговельний.

Наступний етап – розгляд
ризиків щодо основних видів діяльності підприємства (операційна, фінансова та
інвестиційна). Предметом нашого розгляду є інвестиційні ризики. Внутрішні
ризики інвестиційної діяльності пов’язані з: недоліками у
конструкторсько-технологічній документації, що збільшує загальні витрати;
рівнем новизни виробничо-технологічних новацій; помилками щодо вибраних
варіантів організаційно-економічних рішень; змінами фінансових пропорцій, що
впливають на реалізацію інвестиційних програм підприємства; відсутністю фахівців
з виконання задач по здійсненню інвестиційної програми підприємства та інші
чинники.



Існують і
специфічні ризики щодо впровадження інвестиційних програм на підприємстві:

–        інтегральний
(інвестиційний) ризик щодо усієї інвестиційної програми (або портфеля цінних
паперів);

         часовий
ризик, обумовлений можливістю втрат доходу при порушенні терміну реалізації
програми, проектів, портфеля цінних паперів (ЦП);

         ризик
інвестування в країну з нестабільним економічним станом або політичнім
кліматом;

–        галузевий
ризик –
обумовлений
можливістю погіршення економічного стану галузі;

–        ризик
підприємства пов’язаний з активною (агресивною) інвестиційною або ринковою
політикою суб’єкта господарювання;

         інноваційний
ризик з’являється при створенні та освоєнні радикальних новітніх, принципово
відмінних від діючих, об’єктів інновацій.

Будь-який ризик
обумовлений невизначеністю процесів (робіт), пов’язаний з втратами усіх видів
ресурсів (матеріальних, енергетичних, фінансових, трудових і т. ін.), а тому це
є важливим елементом і його потрібно обов’язково враховувати при прийнятті
інвестиційних (управлінських) рішень.

Оцінка рівня
інвестиційних ризиків повинна враховувати фактори ризику. Інвестиційні рішення
для кожного об’єкта специфічні і тому завжди відсутня достатня кількість
спостережень (статистика подібних рішень часто незначна або взагалі відсутня)
щодо оцінки ймовірностей настання будь-якої події. Для оцінки ризиків щодо
реалізації інвестиційних програм підприємства можуть використовуватися різні
якісні та кількісні методи.

Ризик вимірюється
розміром можливих, ймовірних втрат. Слід враховувати випадковий характер таких
втрат. Ймовірність настання події може бути визначена як об’єктивним методом,
так і суб’єктивним.

Об’єктивним методом
користуються для визначення ймовірності настання події на основі розрахунку
частоти, з якою відбувається подана подія.

Суб’єктивний метод
ґрунтується на використанні суб’єктивних критеріїв, які базуються на різних
припущеннях. До таких припущень можуть відноситись судження того, хто оцінює,
його особистий досвід, оцінка експерта з рейтингу, думка аудитора-консультанта
і т. ін.

Таким чином, в
основі оцінки фінансових ризиків лежить визначення залежності між певними
розмірами втрат підприємства та ймовірністю їх виникнення. Ця залежність
знаходить вираження в побудованій кривій ймовірностей виникнення певного рівня
втрат.

Побудова кривої –
надзвичайно
складна задача, що потребує від працівників, які займаються питаннями
фінансового ризику, достатнього досвіду та знань. Для побудови кривої
ймовірностей виникнення певного рівня втрат (кривої ризику) застосовуються
різні способи: статистичний; аналіз доцільності витрат; метод експертних
оцінок; аналітичний спосіб; метод аналогій. Серед них слід особо виділити три:
статистичний спосіб, метод експертних оцінок, аналітичний спосіб.

Сутність
статистичного способу полягає в тому, що вивчається статистика втрат і
прибутків, що мали місце на даному чи аналогічному виробництві, установлюються
величина і частотна отримання тієї чи іншої економічної віддачі, складається
найбільш вірогідний прогноз на майбутнє.

Безперечно, ризик –
це імовірнісна категорія, і в цьому сенсі найбільш обгрунтовано з наукових
позицій характеризувати та вимірювати його як ймовірність виникнення певного
рівня втрат. Ймовірність означає можливість отримання певного результату.

Фінансовий ризик,
як і будь-який інший, має математично виражену ймовірність настання втрати, яка
має за основу статистичні дані та може бути розрахована з достатньо високою
точністю.



Щоб кількісно
визначити величину фінансового ризику, необхідно знати всі можливі наслідки
будь-якої окремої дії та ймовірність самих наслідків.

Стосовно
економічних задач методи теорії ймовірності зводяться до визначення значень
ймовірності настання подій та до вибору з можливих подій такої, якій слід
віддати перевагу, виходячи з найбільшого розміру математичного очікування, яке
дорівнює абсолютному розміру цієї події, помноженому на ймовірність її
настання.

Головні інструменти
статистичного методу розрахунку фінансового ризику: варіація, дисперсія і
стандартне (середньоквадратичне) відхилення.

Варіація –
зміна
кількісних показників при переході від одного варіанта результату до іншого.

Дисперсія –
міра
відхилення фактичного значення від його середнього значення.

Таким чином,
величина ризику, або ступінь ризику, може бути виміряна двома критеріями:
середнє очікуване значення, коливання можливого результату.

Метод експертних
оцінок зазвичай реалізується шляхом обробки думок досвідчених підприємців і
спеціалістів. Він відрізняється від статистичного лише методом збору інформації
для побудови кривої ризику.

Даний спосіб
передбачає збір і вивчення оцінок, зроблених різними спеціалістами (даного
підприємства або зовнішніми експертами), ймовірностей виникнення втрат різних
рівнів. Ці оцінки базуються на врахуванні всіх факторів фінансового ризику, а
також статистичних даних. Реалізація способу експертних оцінок значно
ускладнюється, якщо кількість показників оцінки невелика.

Слід зазначити і
про своєрідну комбінацію експертного та статистичного методів –
кореляцію.
Кореляція (corellation)
– встановлення зв’язку між ознаками, яка полягає в зміні середньої величини
однієї з них в залежності від зміни значення другої. Якщо середнє значення
якої-небудь ознаки змінюється в одному напрямку зі зміною значення іншої
ознаки, говорять про позитивну кореляцію. Ці тенденції вимірюються коефіцієнтом
кореляції. Таким чином, кореляційний зв’язок – це імовірнісна залежність, яка
проявляється взагалі та лише при великій кількості спостережень. Кореляційний
зв’язок виражається рівняннями регресії різного виду. В основному ці
дослідження застосовуються на основі застосування машинної обробки інформації
при економіко-мате матичному моделюванні. Моделювання дозволяє знайти кількісне
вираження взаємозв’язків між фшансовими показниками та факторами, які їх
визначають. Економіко-математична модель являє собою точний математичний опис
економічного процесу. Модель, крім кореляційного зв’язку, може будуватися і за
функціональним зв’язком. Функціональний зв’язок виражається рівнянням виду: Y=f(X),
де
X – фактори;
Y- показник.

Аналітичний спосіб
побудови кривої ризику найбільш складний, оскільки елементи теорії ігор, які
лежать в його основі, доступні лише дуже вузьким спеціалістам. Частіше
використовується підвид аналітичного методу – аналіз чутливості моделі.

Аналіз чутливості
моделі складається з таких кроків: вибір ключового показника, відносно якого і
виконується оцінка чутливості (внутрішня норма дохідності, чистий приведений
дохід і т. ін.); вибір факторів (рівень інфляції, ступінь стану економіки і т.
ін.); розрахунок значень ключового показника на різних етапах здійснення
проекту (закупка сировини, виробництво, реалізація, транспортування, капітальне
будівництво і т. ін.). Сформовані таким шляхом послідовності витрат і надходжень
фінансових ресурсів дають можливість визначити потоки грошових коштів для
кожного моменту (чи відрізка часу), тобто визначити показники ефективності.
Будуються діаграми, які відображають залежність вибраних результуючих
показників від величини вихідних параметрів. Зіставляючи між собою отримані
діаграми, можна визначити так звані ключові показники, які найбільшою мірою
впливають на оцінку дохідності проекту.



Аналіз чутливості
має і серйозні недоліки: він не є всебічним і не уточнює ймовірність здійснення
альтернативних проектів.

Метод аналогій при
аналізі ризику нового проекту є дуже цінним, оскільки в даному випадку
досліджуються дані про наслідки впливу несприятливих факторів фінансового
ризику на інші аналогічні проекти конкуруючих підприємств.

Оцінка ризику
необхідна не тільки для обліку при розрахунках ефективності та визначенні
ресурсних витрат а й для відповідної розробки заходів щодо зниження рівня
ризику. При оцінці ризику враховується стан бізнесу в цілому з позиції вищого
рівня керівництва підприємством (а не лише точка зору конкретного фахівця з
ризиків).

Кожна інвестиційна
програма розглядається як сукупність реальних інвестиційних проектів та
портфельних інвестицій. Будь-яка з складових програми у процесі реалізації
впливає на величину доходу та інвестиційних витрат і, як наслідок, –
на
прибутковість (рентабельність) інвестицій. Портфельні інвестиції – це важливий
елемент інвестиційної діяльності, які впливають на загальну ефективність
реалізації інвестиційної програми.

управління
інвестиційний інноваційний ризик

3. Задача

Інвестор бажає
через 3 роки отримати 13330 грн. Комерційний банк дає 12% річних. Яка сума
грошей повинна бути вкладення в банк?

Відомо, що F
= P

Інвестиційний менеджмент

, звідси P
= F/

Інвестиційний менеджмент

.

Отже, Р = 13330 /

Інвестиційний менеджмент

= 9488 грн.

Тобто, в банк має
буде вкладено сума, що дорівнює 9488 грн.

ЛІТЕРАТУРА

. Пересада А.А.
Управління інвестиційним процесом. – К: Лібра, 2002. – 472 с.

. Правик Ю.М.
Інвестиційний менеджмент: Навч. посіб. – К.: Знання, 2007. – 431 с.

. Титаренко Н.О.,
Підручник А.М. Теорії інвестицій: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 160с.

. Цигилик І.І.,
Кропельницька СО., Білий М.М., Мозіль О.І. Аналіз і розробка інвестиційних
проектів: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 160
с

6. Федоренко В. Г.
Інвестиційний менеджмент: Навч. посіб. – 3-тє вид., допов. – К.: МАУП, 2006. –
312 с.

. Щукін
Б. М. Інвестиційна діяльність: Метод, посіб.

К.: МАУП, 1998.

8. Щукін Б. М.
Аналіз інвестиційних проектів: Конспект лекцій. –
К.:
МАУП, 2002.

128 с.

Інвестиційний менеджмент

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *