Складне речення. Складносурядне речення

Складне речення. Складносурядне речення

Складне речення. Складносурядне речення

План

1. Поняття про складне речення, його функції в мові.

. Засоби вираження звязку між частинами складного речення:

а) сполучники;

б) сполучні слова;

в) інтонація;

г) порядок розміщення речень.

. Типи складних речень:

а) складносурядні речення;

б) складнопідрядні речення;

в) безсполучникові складні речення;

г) складні речення з сурядністю і підрядністю, або складні синтаксичні конструкції.

. Складносурядні речення, їх функції у мові.

а) Структура складносурядних речень.

б) Різновиди складносурядних речень:

складносурядні речення з єднальними відношеннями;

складносурядні речення з приєднувальними відношеннями;

складносурядні речення з протиставними відношеннями;

складносурядні речення з розділовими відношеннями;

складносурядні речення змішаного типу.

. Висновки.

1. Складним називається речення, яке складається з двох або кількох простих речень, поєднаних в єдине смислове та інтонаційне ціле. Компоненти складного речення простими реченнями називаються умовно, оскільки, будучи подібними до них за будовою, в складному реченні вони втрачають свою смислову самостійність та інтонаційну закінченість, які характерні для простого речення: Сміялося весняне сонцеві вели свою одвічну і золототкану пісню веселі бджоли (Ю. Збанацький). Осінній ліс був легкий і прозорий од жовтого листя, яке вже почало опадати, та від білого проміння (Є. Гуцало).

Складні речення, як і прості, виконують у мові комунікативну функцію і поряд з простими реченнями вони є досконалим засобом формування, вираження й повідомлення думки.

Складні речення мають такі ж ознаки, як і прості, а саме: вони виражають відносно закінчену думку, мають завершену інтонацію, про щось повідомляють тощо.

Проте на відміну від простих речень вони мають два і більше предикативних центри і, отже, значно складнішу граматичну структуру, оскільки будівельним матеріалом для складних речень є прості речення, тоді як для простих речень — слова і словосполучення. Так, у складному реченні Зацвіли каштани в пелюстках проміння, і хитає віти теплі вітровій (В. Сосюра) можна виділити 2 частини, які мають будову простих речень: 1 — зацвіли каштани в пелюстках проміння і 2 — хитає віти теплі вітровій. Кожна з частин має свій предикативний центр: 1 — каштани зацвіли; 2 — вітровій хитає.

Складне речення з погляду змісту і структурно-інформаційного оформлення є неподільною єдністю, оскільки думка, яка ним виражається, зберігається при тісному смисловому звязку всіх його складових частин, що мають будову простих речень. Напр., у реченні Хто не жив посеред бурі, Той ціни не знає силі. (Л. Укр.) перше речення відповідає на питання, зумовлене змістом другого (хто саме?) і пояснює підмет головного речення, виражений займенником той.

У реченні з усього випливає, що в сучасному світі місце, стан та соціальний статус людини в суспільстві та державі має визначатися одночасно двома компонентами — працею та власністю (з журн.) друге речення відповідає на питання, зумовлене змістом першого (що саме випливає?) й виступає у функції розгорненого додатка при присудку головного речення, вираженому дієсловом.

У складному реченні може бути два, три, чотири й більше простих речень, їх кількість залежить від того, яку думку за складністю і обсягом потрібно висловити. Складними реченнями користуються тоді, коли необхідно виразити різнобічні звязки між предметами і явищами обєктивної дійсності. Такі речення переважно мають місце в науковому стилі та в мові художньої літератури. Напр., У галузі освіти на Русі роль Софії Київської важко переоцінити, оскільки книги, які виходили із її стін, ставали основою для створення нових бібліотек, зокрема й великої бібліотеки Печерського монастиря, який з кінця XI ст. став найбільшим осередком культурного життя Київської Русі (з підр.). Дмитро уважним поглядом вдивляється в далечінь, мов читає живу карту ланів; у плюскіт стебла непомітно вплітаються голоси його великої рідні, і кожне появ на нього допитливими очима його друзів, що, мов казку, підводили до сонця народне добро (М. Стельмах).

Таким чином, функція складних речень у мові, як і простих, — служити засобом комунікації і формування та вираження кількох думок, обєднаних в єдине смислове ціле.

Частини складного речення за синтаксичною будовою можуть бути реченнями двоскладними і односкладними, поширеними і непоширеними, повними і неповними, ускладненими І неускладненими тощо, тому при синтаксичному аналізі складного речення, кожне просте речення, яке входить до його складу, слід аналізувати окремо.

2. Частини складного речення зєднаються в єдине ціле за допомогою сполучників, сполучних слів, інтонації і порядку розміщення речень.

А) Сполучники є найголовнішим засобом вираження звязку між частинами складного речення, вказуючи одночасно на характер цього звязку між частинами складного речення, вказуючи одночасно на характер цього звязку. Напр.: Довкола будиночків цвів бузок, і на білі стіни падала прозора тінь від листя (П. Панч.). Земля не може жити без сонця, а людина — без щастя (М. Стельмах).

У першому реченні сполучник і вказує на єднальний звязок між частинами складного речення, в другому — сполучник а визначає протиставний характер відношень між ними.

Сполучники не тільки допомагають встановити характер звязку між частинами складного речення, а й визначити його тип.

Б) Сполучні слова на відміну від сполучників не тільки звязують частини складного речення в єдине ціле, але й виступають членами тих речень, до складу яких вони входять. Функцію сполучних слів виконують повнозначні частини мови — відносні займенники і прислівники. Напр.: Тільки той прожив не марно, хто злу ішов наперекір (Муратов). Не поет, хто забуває про страшні народні рани. (Л. Українка). Куди не глянеш на карту, скрізь побачиш зростання нових міст (з газ.). Там, де шахти розпростерли темні крила над селом, вже за обрієм блиснуло золоте зорі весло (В. Сосюра).

У перших двох реченнях обидві частини складних речень зєднаються за допомогою сполучного слова — відносного займенника — хто, яке в обох реченнях виконує роль підмета. У третьому і четвертому реченнях сполучними словами виступають відносні прислівники куди і де, які зєднають в єдине синтаксичне ціле два речення і одночасно виконують функцію обставин у підрядних реченнях, в яких вони стоять. Сполучні слова, у функції яких виступають займенники і займенникові прислівники, можуть мати в головному реченні співвідносні слова, а саме: хто — той, там — де, туди — куди, тоді — коли.

В) Інтонація є дуже важливим засобом поєднання частин складного речення будь-якого типу в єдине ціле, оскільки пониження тону на останньому компоненті речення означає інтонаційну завершеність складного цілого, а підвищення тону в кінці кожного попереднього компонента речення вказує на його незакінченість, несамостійність.

Інтонація є також важливим засобом вираження звязку між частинами складного речення. Вона може виражати й характер відношень між цими частинами. З огляду на це розрізняють різні типи інтонації, зокрема перелічувальну, зясувальну, протиставну, причинно-наслідкову, умовно-наслідкову, зіставну тощо. Особливу роль виконує інтонація в безсполучникових складних реченнях, в яких вона виступає основним засобом вираження звязку й характеру цього звязку між його частинами, Напр.: Половіє безмежний клин озимої пшениці, високе красується жито, сріблиться овес (Ю. Яновський) (Інтонація перелічувальна). Гаї шумлять — я слухаю (П. Тичина) (Інтонація протиставлення) тощо.

Г) Порядок розміщення частин складного речення теж є одним із засобів вираження звязку між ними. Розрізняють порядок розміщення частин складного речення вільний і твердий, незмінний.

Ще треті півні не співали, Ніхто ніде не гомонів, Сичі в гаю перекликались, Та ясен раз у раз скрипів (Т. Шевченко).

Якщо між частинами складного речення наявні зясувальні стосунки, часова послідовність або причинно-наслідковий звязок, то порядок розміщення його складових частин не може змінюватися, є непорушним, оскільки зміна розміщення його частин веде до зміни характеру відношень у складному реченні, і тоді саме порядок розміщення компонентів складного речення є основним засобом звязку між ними. Напр.: Прояснилось небо, сяючи міріадами зірок; виплив з-за хмари повновидий місяць (А. Шиян) (Часова послідовність). Ліс стоїть задумливий, печальний: йому ось-ось треба пишне своє вбрання скидати, підставляти свої віти дощам холодним, хуртовинам сніговим (О. Вишня) (причинно-наслідковий звязок).

У багатьох складних реченнях зміна порядку розміщення їх частин взагалі неможлива. Так, зокрема тільки на другому місці у складній структурі можуть стояти речення, які приєднуються до іншого речення сполучниками бо, так що, натомість тільки на першому місці стоять речення, що приєднуються до інших сполучниками хай, нехай, напр.: Вогню не засвічували, бо ясно світив місяць у небі (А. Шиян).

Юрба розбила ногами грубий пісок, так що жовтувата курява здіймалась в повітрі і колихалася над головами (Леся Українка). Хай віє вітер і шаленіє заметіль — не покинуть бійці своїх постів (А. Шиян).

У різних типах складного речення обовязковим засобом вираження звязків між його частинами є інтонація.

3. За характером відношень між частинами складного речення і з урахуванням засобів їх звязку складні речення поділяються на складносурядні, складнопідрядні і безсполучникові, які становлять три основні типи складних речень.

Складносурядним називається таке складне речення, частини якого поєднані як рівноправні і повязані між собою сурядними сполучниками. Напр.: Над садами уже піднявся місяць, і хтось при ньому клепав косу на пізню гречку чи просо (М. Стельмах). На заході ще жевріло небо, а в степу вже заходила ніч (П. Панч.).

Частини складносурядного речення характеризуються відносною самостійністю, рівноправністю, незалежністю.

Складнопідрядним називається речення, в якому частини поєднані як нерівноправні, причому одна частина, яка називається підрядною, підпорядкована іншій, що є головною.

У сучасній українській мові найбільш поширеними є складнопідрядні речення, які складаються з двох предикативних частин — головної і підрядної, напр.: Ми горді своєю літературою, бо вона несе світові нове слово (М. Рильський). Хай славен повік поміж нами, хто голову склав за народ (В. Сосюра).

Засобами звязку частин у складнопідрядному реченні служать підрядні сполучники і сполучні слова, які не можуть вживатися ні в простому, ні в складносурядному реченні.

Безсполучниковим називається таке складне речення, в якому його частини поєднуються в єдине ціле без сполучників і сполучних слів, а тільки за допомогою інтонації. Напр.: Дніпро велично котить могутні хвилі, річкою снують катери, стоять коло берега баржі (Ю. Яновський). На весь степ лунали переможні крики козаків, вигравали сурми, бриніли бандури і кобзи, гримів грім барабанів (П. Панч.).

Окремі різновиди складних безсполучникових речень з однотипними частинами близькі до складносурядних речень, між ними можна вставити сурядні сполучники, напр.: На вулицях каштан вже запалив свої білі свічки, (і) акація розвісила білі грона (Ю. Смолич). Важкі краплини загойдались на колоссях, (і) легенька пара знялась над нивами (М. Коцюбинський).

Складні безсполучникові речення з різнотипними частинами нерідко відповідають смисловим відношенням між частинами складнопідрядного речення. Напр.: Мені снилось: (що) я мельник в старому млині (М. Рильський). Материні сльози, як криниця: (бо) не спинити її, не вилити (Ю. Яновський).

Крім названих вище типів речень, виділяють ще складні речення з сурядністю і підрядністю, або сурядно-підрядні речення, складні речення ускладненої конструкції, безсполучникові складні речення ускладненого типу, складні речення із сполучниковим та безсполучниковим звязком.

4. Складносурядне речення характеризується тим, що його складові частини є граматично однорідні, незалежні, рівноправні, поєднані в єдине смислове ціле за допомогою сполучників сурядності. Слід звернути увагу на те, що смислова і структурна самостійність компонентів складносурядного речення має відносний характер, оскільки взяті окремо вони не мають смислової на інтонаційної завершеності, а в структурному плані — їм властиві однакові часові форми присудків, однаковий порядок слів тощо. Напр. речення Чисте, прозоре повітря хвилюється рожевим світом, і чорна тінь неосвічених місць ще краще одрізняє ясну сторону (П. Мирний) складається з двох рівноправних частин, відносно самостійних, поєднаних у складносурядне речення сполучником сурядності і. Обидві частини наче доповнюють одна одну, в них однаковий порядок слів, однакові форми присудків (хвилюється — одрізняє), і вони становлять єдине смислове ціле.

А) Складносурядні речення бувають двочленними, коли вони складаються з двох частин, і багаточленними, якщо цих частин більше двох. У багаточленних складносурядних реченнях частини поєднуються повторюваними або різними за значенням сполучниками сурядності: За синім морем ходить горе, і я із ним виходжу в бій (А. Малишко) (двочленне складносурядне речення). В димах узгіря виринає й тоне, і тінь од нього розпростерлась ниць, і падають сніги рожевих птиць на море запахуще і солоне (М. Рильський) (багаточленне речення).

Б) Складносурядні речення залежно від сполучників, якими поєднуються в ньому частини, та від характеру відношень між цими частинами поділяються на ряд різновидів, а саме: складносурядні речення з єднальними сполучниками; складносурядні речення з приєднувальними відношеннями; складносурядні речення з протиставними відношеннями; складносурядні речення з розділовими відношеннями і складносурядні речення змішаного типу.

) Єднальні відношення у складносурядних реченнях виражаються за допомогою інтонації та єднальних сполучників: одиничних і (й), та, та й і повторюваних і. і, ні. ні, ані. ані.

З усіх єднальних сполучників найбільш уживаним є сполучник і. Крім свого основного значення, він може набувати додаткових відтінків, які залежать від реального змісту поєднуваних у складносурядному реченні частин, простих речень.

Власне єднальні, при яких особливо виразною стає смислова і синтаксична рівноправність сурядних речень, оскільки поєднуються в єдине ціле однорідні твердження, дуже близькі за смислом. У таких реченнях здебільшого виражаються одночасність або послідовність явищ чи подій. Сурядні частини в них поєднуються за допомогою сполучників і (й), та. Напр. Я не нездужаю, нівроку, А щось такеє бачить око, І серце жде чогось (Т. Шевченко). Скоро стріли мовкнуть, перегріті, І кіннота лаву розгорта. (О. Ольжич). Життя іде і все без коректур, і час летить, не стишує галопу (Л. Костенко). Ще ранок диха прохолодою, від сну підводиться трава, та вже за першою підводою шляхом куриться курява (А. Малишко).

У складносурядних двочленних реченнях, які мають спільний для обох частин член, виражається тільки одночасність явищ і подій. Між такими реченнями кома не ставиться, хоча вони поєднуються як сурядні речення, між якими у складносурядному реченні завжди ставиться кома. Напр.: І в той час скирти і клуня зайнялась і зорі зникли (Т. Шевченко).

Перелічувальні відношення виражаються за допомогою повторювальних сполучників і. і, ні. ні. Характерно, що сполучник ні. ні може бути лише повторюваний, а присудок в сурядних реченнях з таким сполучником має тільки заперечну форму: І день іде, і ніч іде. І голову схиливши в руки, Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки? (Т. Шевченко). Ранок такий-то тихий та ясний придався: ні вітерець не війне, ні хмарка не збіжиться (Марко Вовчок).

Близькими до власне єднальних і перелічувальних є сурядні відношення, які оформляються за допомогою парного сполучника не тільки. але й (не тільки. а й), перша частина якого знаходиться у першому сурядному реченні, а друга — в другому, напр.: Не тільки тужна пісня лилася із змученої душі матері, а й протікали сльози гарячі сліди на її обличчі (Г. Тютюнник).

Причинно-наслідкові відношення виражаються за допомогою сполучника і, порядку речень, якого не можна змінити, та інтонацією. При цих відношеннях зміст другого сурядного речення певною мірою може зумовлюватися змістом першого, оскільки друге речення є своєрідним наслідком, який зумовлений причиною, поданою у першому сурядному реченні, напр.: Літо було сухе і жарке, і льодовики в горах почали розтавати вже в перших числах червня (С. Бабаєвський).

Молода вчителька посміхається, і ця посмішка освітлює раптом її обличчя (Копиленко). Почало пригрівати соніце, і Андрій розстебнув шинелю, розкрив груди (В. Минко). Небо сміялося своєю чистою, глибокою блакиттю; повітря було тепле й тихе (І. Франко). Минають фронди і жиронди, минає славне і гучне. Шукайте посмішку Джоконди, вона ніколи не мине (Л. Костенко),

2) Приєднувальні відношення у складносурядному реченні виражаються за допомогою сполучників та й, ще й, при тому, при цьому, також. Функцію приєднувальних можуть виконувати й сполучники і, та, а.

У реченнях з приєднувальними відношеннями зміст приєднуваної частини доповнює думку, висловлену в першій частині або є висновком чи оцінкою сказаного в ній. Напр.: Усе кругом спало, мов зачароване, в тихім забутті теплої ночі, — не спав тільки один соловейко, виспівуючи в зеленім садочку свою любу пісню, — та не спало ще лихо в Орищинім та Мотринім серці (П. Мирний). Ми сяк-так помостилися і полягали спати, причому вікно треба було заткнути подушкою, бо одна шибка була вибита (Леся Українка).

Друге сурядне речення може виражати якесь побіжне, другорядне зауваження, подане з метою доповнити зміст першого сурядного речення про що йшлося вище, напр.: І прокладалася невеличка злість у його невеличкому серці, росла, виростала і сторонився він людей далі та далі. (Панас Мирний). Довго, довго оглядався, та й не видно стало (Т. Шевченко). Такі речення переважно вживаються в художньому стилі та розмовній мові.

) Протиставні відношення у складносурядному реченні оформляються за допомогою протиставних сполучників а, але, зате, проте, однак, та (в значенні але), так. Найбільш поширеним з-поміж них є сполучник але, в якому протиставлення виражається особливо виразно, напр.: Вчиття скінчилось, але в голові Семеновій усе лунали чудні слова, котрих він не розумів (М. Коцюбинський). Дощик пройшов, але ще капало з дерев (Л. Толстой). Звичайно, можна б спуститися в ярок, розпалити вогнище й пересидіти отак до ранку, але чи безпечно тепер розкладати вогнище? (Є. Гуцало). Значно рідше з протиставним значенням вживається сполучник та, який виступає синонімом до сполучника але, напр.: Самій не довго збитися з путі, та (але) трудно з неї збитися в гурті (Леся Українка).

Речення, в яких вживається цей сполучник, здебільшого є емоційно забарвлені, тому вони мають місце як в розмовно-побутовій, так і поетичній та фольклорній мові, особливо в прислівях та приказках, напр.; Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться (нар. присл.), Я знаю, та не скажу (розм.).

Протиставний сполучник зате, крім протиставного значення, зберігає своє давнє значення "замість того", напр.: На гору доступитися нелегко, зате з гори зручніше боронитись (Леся Українка). Чорнява його голівонька була закустрана, очі заспані, зате молоде личенько пашіло здоровям, грало краскою (Панас Мирний).

складне складносурядне речення мова

Протиставні сполучники проте, однак виражають чисті протиставні відношення і вживаються в таких складносурядних реченнях, в яких сурядні речення різко контрастні за значенням, напр.: Проблема розглядалася на загальних зборах колективу, однак вирішити її не вдалося. (З газ.). Україна мала й має зараз зразкові прикладні науково-дослідні та проектно-конструкторські колективи, проте працюють вони не досить ефективно. (З газ.).

Протиставні сполучники Зате, проте, однак найчастіше, використовуються в науковому й офіційно-діловому стилі, хоча вони вживаються й в розмовній мові та в мові художньої літератури.

Протиставні відношення може виражати і сполучник а, хоча основне його значення зіставне. Для створення протиставних відношень в обох сурядних реченнях, зєднаних цим сполучником, використовуються слова протилежного змісту. Напр.: Слабий усе життя вмирає, а сильний духом — тільки раз! (Т. Масенко). Я йому — вісімнадцять, а він мені — без двох двадцять (нар. пр.). Доброго, кажуть, дожидати треба, а лихе — само прийде (Панас Мирний).

Протиставне значення сполучника а може посилюватися підсильними частками або сполучником проте, напр.: Було тихо, а то й вітрець рушив — почало колесом сніг крутити (Панас Мирний). Небагато вони заходили волоком, а вже риби було повне відро (І. Нечуй-Левицький). Ти як хмара, заслонив мені цілий світ, а проте ти моє сонце (Я. Галан).

Складносурядні речення з протиставними відношеннями завжди складаються тільки з двох частин.

) Розділові відношення в складносурядному реченні оформляються за допомогою розділових сполучників: одиничних або, чи і повторюваних — або. або, чи. чи, то. то, не то. не то, чи то. чи то, хоч. хоч. Ці сполучники не тільки поєднують частини складносурядного речення, але й вказують на роздільність зображуваних у них предметів, подій, фактів, на повторювану заміну одних предметів, явищ — іншими або на перелік таких тверджень, які взаємно виключають одні одних, оскільки в даний момент можливе лише одне з них. Одиничні сполучники або та чи поєднуючи частини в складносурядному реченні, одночасно показують, що з ряду перелічуваних предметів, подій, фактів тощо можливий тільки один. Напр.: — Пошлю Енея до Плутона Або і салі е ад копирсну (І. Котляревський). Фронт мовчав, чи його не чути було за вітряницею (О. Гончар).

У складносурядних реченнях повторювані сполучники або. або, чи. чи, хоч. хоч виражають перелік фактів, що взаємно виключають один одного. Напр.: Або дома не бути, або волю здобути (нар. присл.). Або глибина відзначається, або зелене жабуриння укрило чисте дно (Панас Мирний), Поплатив чи не поплатив за харч, відложив чи не відложив що на чорну годину, але в шинку, між товаришами, він був пан (І. Франко). Хоч їх, хоч дивись, а щоб ціле було і неголодний був! (Укр. присл.).

Сполучники чи то. чи то, не то. не то виражають такі ж, як і попередні сполучники, відношення, але з відтінком питальності, непевності, сумніву, припущення, напр.: Не то осінні води шуміли, збігаючи в Дунай, не то вітер бився в заломах провалля (М. Коцюбинський). Чи то праця задавила молодую силу, чи то нужда невсипуща його з ніг звалила (Т. Шевченко).

Складносурядні речення з розділовими сполучниками вживаються переважно в художньо-белетристичному та розмовно-побутовому стилях, а також в народно-поетичній мові.

) Зіставні відношення між частинами складносурядного речення оформляються за допомогою сполучника а. Зміст обох частин у складному реченні, які зіставляються, взаємно доповнюються. Напр.: Пливи, косо, уплин за водою, а я піду услід за тобою (нар. присл.). Ну, жніте ж, діточки, а я піду зварю вам киселиці на полудень (Леся Українка). По вулицях метушливо скакали вершники, у дворах похапцем запрягалися вози, розвідники силоміць гнали попереду селянські підводи, а обивателі виявляли свій настрій сполоханими викриками (П. Панч).

Зіставні відношення іноді можуть мати протиставний відтінок. У цьому випадку значення сполучника а наближається до сполучника але, напр.: Небо сіє дощик на дрібне сито, а Мажуга накрив плечі мішком і ходить селом (М. Коцюбинський).

) Крім названих вище типів складносурядних речень, виділяють ще складносурядні речення мішаного типу, в яких окремі сурядні речення (а їх має бути три або більше) поєднуються різними за значенням сурядними сполучниками: єднальними і протиставними, єднальними і розділовими тощо. Так, напр.: у реченні Вирвавшись з ущелини, хвиля за хвилею з шумом, схожим на полегшене зітхання, ринуть в усі боки — шукають берега, а берега вже давно нема, і тоді вода заливає все на своєму шляху (С. Бабаєвський) поєднуються єднальні і протиставні відношення, які оформляються протиставним сполучником а і єднальним — і. У наступному реченні комбінуються розділові та єднальні відношення, які оформляються розділовим сполучником то та єднальним і. Напр.: То хмарка набіжить і бризне дощ краплистий, ясною вільгістю оббризкавши цвітінь, то сонце вигляне ласкаво-променисте, і знов сховається, і знову дощ і тінь (М. Рильський).

5. Висновки. Отже, складним є речення, утворене з двох і більше частин, які мають будову простих речень і поєднуються в єдине смислове та інтонаційне ціле.

Функція складних речень в мові дуже важлива — поряд з різними типами простих речень вони служать досконалим засобом формування вираження й повідомлення думки.

Як синтаксична одиниця нашої мови, вони виражають відносно закінчену думку і характеризуються завершеною інтонацією. Складні, як і прості речення, є обєктом вивчення синтаксису.

Засобами вираження звязку між частинами складного речення є сполучники, у переважній більшості, сполучні слова, інтонація і порядок розміщення речень.

За характером взаємовідношення і звязку частин у складному реченні розрізняються такі типи складних речень: складносурядні, складнопідрядні, безсполучникові і складні речення з сурядністю і підрядністю (речення змішаного типу), або складні синтаксичні конструкції.

Складносурядні речення характеризуються тим, що в них окремі частини — сурядні речення — поєднуються за допомогою сурядних сполучників як синтаксично незалежні, рівноправні.

Залежно від синтаксичних відношень, які можуть виражати сполучники, у межах складносурядних речень виділяють такі різновиди: складносурядні речення з єднальними, приєднувальними, протиставними, розділовими і зіставними відношеннями. Окремо виділяються складносурядні речення мішаного типу.

Усі вищеназвані різновиди складносурядних речень широко використовуються в мові у різних функціональних стилях, особливо у художньо-белетристичному й розмовно-побутовому.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *